Методичні рекомендації психологічної служби
Всеукраїнська програма ментального здоров’я
«Ти як?»
КОЛИ КРАЩЕ ВІДДАВАТИ ДИТИНУ В ДИТЯЧИЙ САДОК?
Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до дитячого садка – поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального.
Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5–5,5 років.
У будь-якому віці – це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочка.
АДАПТАЦІЯ – це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками).
Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов’язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи тим самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо. Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо.
А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично. Для адаптаційного періоду характерна емоційна напруженість, занепокоєння або загальмованість. Все це результат надмірного психологічного навантаження, неадекватного віку дитини, одержуваного ним в дитячому садку або яслах.
Причини стресових перевантажень:
1) тривале знаходження у великому колективі дітей, частина з яких може бути неприємна дитині; 2) суворі дисциплінарні правила, за невиконання яких слід покарання; 3) фрустрація якихось потреб дитини; 4) спілкування відразу з багатьма дорослими людьми, від яких залежить малюк, частина з яких може бути йому неприємна.
Виділяють три групи дітей, які по-різному адаптуються до дитячого садка залежно від відмінностей у поведінці і потреби в спілкуванні. Перша група – це діти, у яких переважає потреба в спілкуванні з близькими дорослими, в очікуванні тільки від них уваги, ласки, доброти, відомостей про навколишнє. Друга – це діти, у яких вже сформувалася потреба у спілкуванні не тільки з близькими, але і з іншими дорослими, у спільних з ними діях і отриманні від них відомостей про навколишній світ. І третя група – діти, які відчувають потребу в активних самостійних діях і в спілкуванні з дорослими.
При надходженні в дошкільний заклад плачуть в основному діти, яких можна умовно віднести до першої групи (потреба в спілкуванні тільки з близькими людьми). Вони глибоко переживають розлуку з близькими, тому що досвіду спілкування зі сторонніми не мають, не готові вступати з ними в контакт. Автор зазначає що, чим вужче коло спілкування в сім’ї, тим довше відбувається адаптування дитини в дитячому садку. Занепокоєння, плаксивість зберігаються в поведінці їх досить довго. Сформована в замкнутих умовах сім’ї навичка спілкування призводить до того, що дитина не може переносити наявний у неї досвід спільних дій з дорослими в нові умови, і це посилює її розгубленість.
Діти, умовно віднесені до другої групи, до надходження в дитячий сад набули досвіду спілкування з дорослими, які не є членами сім’ї. Це досвід спілкування з далекими родичами, з сусідами. Перебуваючи в групі, вони постійно спостерігають за вихователем, наслідують його дії, ставлять запитання. Він цілком замінює їм близьких членів сім’ї, від нього вони дізнаються, як діяти в тому чи іншому випадку, з тим чи іншим предметом.
У дітей третьої групи чітко виявляється потреба в активних самостійних діях і спілкуванні з дорослими. Характерною особливістю дітей, які з великими труднощами звикають до умов дошкільного закладу, є слабка сформованість дій з предметами, які здійснюються переважно на рівні маніпуляцій. Ці діти не вміють зосереджуватися на грі, малоініціативні у виборі іграшок, недопитливі. Навіть найменші труднощі викликають у них небажання грати, капризи. Такі діти не вміють налагоджувати ділові контакти і віддають перевагу емоційним.
Таким чином, можна зробити висновок, що поряд з гігієнічними заходами щодо зміцнення здоров’я, приведенням режиму дня у відповідність з умовами дошкільного закладу, повинна проводитися цілеспрямована робота з формування у дитини відповідної віку форми спілкування з дорослими і розвитку предметної діяльності.
Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?
1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове, вийти зі звичного “сімейного кола”. 2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт. 3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами. 4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами. 5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
До кінця раннього віку в дитини з’являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими. Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов’язують: із попередніми умовами виховання, під впливом якого формується поведінкова реакція; зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері; з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами; з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними, психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.
Прихід до дитячого садка – перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.
Діти й кадри війни як вберегти дитячу психіку
Психологи наголошують, що маленьким дітям важко відрізнити зображення по телевізору від реальної загрози: найбільш травматичними вважаються кадри втрати цілісності тіла та безпосередніх зіткнень. Аби вберегти дитину, варто створити відчуття безпеки й захищеності в родині та не боятися розмов про війну.
В одній зі шкіл учням молодших класів під час виховного заходу показували відео бойових дій на Донбасі. Після перегляду одна дівчинка почала сильно плакати, бо згадала батька, який повернувся з війни. Важко передбачити, як дитина реагуватиме на те чи інше зображення: навіть якщо інформація подається в обережний спосіб, вона зачіпає болючі теми, а тому може травмувати. Що вже казати про кадри безпосередніх зіткнень, які час від часу з’являються у випусках новин у «недитячий» час.
Діти мають природну егоцентричну схильність, яка унеможливлює розуміння того, що ситуація, яка сталася десь далеко, не нашкодить їм. Діти молодшого віку можуть переживати, що події в телевізорі будуть загрозливими для життя їхніх рідних, а часом можуть і звинувачувати себе в цьому. Це відбувається тому, що дітям важко відрізнити реальність від фантазії, а зображення по телевізору — від реальної загрози. Найуразливіші до телевізійного зображення — діти до 6 років. Їхня психіка працює як фотоапарат: зображення запам’ятовується, а потім може виникати у свідомості й «довантажувати» дитину. Найтравматичнішими вважаються кадри втрати цілісності тіла та безпосередніх зіткнень. У старших дітей, імовірніше, кадри війни викличуть почуття гіперболізованої реальності, але основна небезпека в тому, що місця й люди можуть бути їм знайомі.
Війна в телебаченні небезпечна ще й тому, що дитина ототожнює себе з людиною на екрані. Й чим більше вона це робить, тим більш емоційно заряджається. Дитина під час перегляду шукає доказів спорідненості й відмінності. Особливо проявляється в підлітків 12–16 років: «Це — героїчний період. Вік, критичний для розуміння свого місця в суспільстві. Підлітки шукають, чи є в них щось спільне з обов’язками батьків, для них важливе відчуття причетності до життя дорослих. Один зі способів їм допомогти відчувати себе комфортно — включити у процес: взяти з собою на роботу, дати дрібні доручення».
Дослідження свідчать: спостереження за агресією на екрані призводить до того, що діти розглядають насильство як спосіб вирішення власних конфліктів, а чутливість до проявів насильства у власному оточенні в них знижується. Досить тривале споглядання агресивних картинок призводить не просто до збудженого стану, а до того, що дитина стає здатною сама діяти агресивно.
Окрема група дітей, особливо чутливих до телевізійного зображення війни, — ті, хто перебував у зоні конфлікту або пережив травматичні події. Вони входять в одне з кіл поширення травми й наражаються на ризик повторного травмування.
Поняття «кола травми» аналізується в дослідженні впливу подій теракту 11 вересня на різні категорії осіб. В одну з груп, на яку впливає подія, потрапляють ті, хто спостерігав за нею аудіовізуально. Дослідження травматичності зображення проводилися через 10 років після теракту. Воно показує, що в день теракту діти проводили перед екраном телевізора від двох до чотирьох годин, повнолітні — більше п’яти. Рівень тривожності та стресової симптоматики підвищувався відповідно до кількості переглянутих зображень та віку дітей. Виявилося, що діти до п’яти років не здатні сприймати доповнення події — тобто кожен наступний сюжет, який розповідав про один і той самий терористичний акт, сприймався ними як новий випадок і тотальна терористична загроза. Кожна двадцята родина визнала, що перегляд кадрів терору викликав симптоми стресу. Батьки ж, які перебували у стресі, частіше зауважували, що їхні маленькі діти також мали схожі симптоми. Найпоширенішою формою опрацювання травматичного досвіду стало спілкування батьків із дітьми. При цьому що більше діти переглядали новини, то більше годин батьки говорили з ними про те, що відбулося.
Ще одне дослідження стосувалося теракту в Оклахома-сіті, який відбувся в квітні 1995 року. Його проводили через сім років після теракту. Дві третини опитаних школярів визнали: все, що вони переглядали упродовж семи тижнів після терористичної атаки, сприймалося ними як пов’язане між собою. В цих дітей проявилося більше симптомів посттравматичного стресового розладу, ніж у тих, хто не стежив за подіями по телевізору.
Як допомогти дитині
Попри велику кількість досліджень, доказів того, що телевізійне зображення прямо спричиняє в дитини посттравматичний стресовий розлад, немає. Воно радше породжує певні симптоми ПТСР, є каталізатором за умови нестабільної ситуації в родині. Щоб діти не страждали від побаченого по телевізору, психологи радять вселити їм відчуття спокою й захищеності. «Ні про яке відчуття безпеки не може бути мови, якщо діти живуть у сім’ї, де є конфлікти. Почуття безпеки формується через доречність, вчасність, розуміння, що на тебе є час».
Дитина, особливо маленька, сприймає світ через батьків, тож вона дуже чутливо реагує на емоції тата й мами, саме тому дорослим потрібно бути уважними до себе. «Якщо батьківська сім’я створює атмосферу спокою, захищеності, то в мене великий сумнів, що зображення здатні погіршити стан дитини — можливо, тимчасово. Порушення сну чи харчування, психологічні симптоми не можуть виникнути на підставі перегляду зображень. Вони є радше пусковим фактором за наявності нестабільного загрозливого стану. За умови спокійної домашньої атмосфери ці зображення будуть перероблятися і вбудовуватися у свідомість, не травмуючи її».
Італійський психоаналітик Мазаль Пас Багдаді у книзі «Вони вбили мої казки» застерігає батьків, щоби ті берегли дітей не лише від реальної небезпеки, але й від примарної: страхів та переживань. Недостатньо сказати: «Ти не маєш боятися!», важливо визнати право дитини на страх, але наголосити на тому, що батьки стануть на її захист і завжди будуть поруч. Невисловлені емоції й страхи стають підґрунтям для розвитку психологічних розладів, проблем зі сном, неконтрольованої агресії.
Якщо дитина перебуває в першому колі ураження — коли вона чи її рідні перебували в зоні бойових дій, наслідки перегляду сцен бойових дій можуть бути різноманітні: зміна поведінки, режиму, настрою, безсоння, замикання в собі. Щоправда, не всі зміни, які відбуваються з дитиною, батьки інтерпретують правильно. Батьківський страх має великі очі. Психіка — річ індивідуальна, а тому не всі діти обов’язково будуть вражені побаченими зображеннями: «Загалом психіка досить стійка від природи, й упродовж певного часу вона відновлюється самостійно. Щоб у батьків не було сумнівів, раджу звертатися до психологів. Існують спеціальні методики виявлення посттравматичного стресового розладу в дітей».
Але найкращий спосіб впоратися з тривогою — говорити про те, що дитину турбує, обговорювати побачене в телевізорі. Часом стається так, що батьки губляться, уникають розмов про війну, чи їм самим важко опанувати страхи й пояснити щось дитині. Психологи радять — краще не уникати питань, відповідати на них чесно, чітко, але у зрозумілій дитині формі.
Десять кращих методів релаксації для дітей
Вправи й техніки, які допоможуть дитині зняти напругу та відновити свої сили
Десять кращих методів релаксації для дітей
Від страху темряви до спроб впоратись із тиском однолітків – кожна дитина відчуває свої власні страхи, тривоги й переживає свої особливі стресогенні ситуації. Вам варто навчити дітей деяких з найбільш ефективних методів релаксації, щоб допомогти їм управляти їх щоденними стресами. Тим самим ви дасте дітям необхідні інструменти, які будуть допомагати їм протягом усього життя
Десять чудових способів допомогти дітям розслабитись
Існує безліч методів, які діти можуть використовувати, щоби знизити рівень напруги й розслабитись. Кожний з них по-різному ефективний і сприймається індивідуально. Спробуйте для початку навчити дитину одного-двох із запропонованих далі методів, а потім поступово навчайте інших у міру її готовності.
1. Глибоке дихання. Глибоке дихання – це ефективний спосіб уповільнення природної реакції організму на стрес. Воно уповільнює серцевий ритм, знижує кров’яний тиск і забезпечує почуття впевненості. Цей простий метод підходить практично всім.
Вдихніть глибоко.
Затримайте дихання на мить.
Повільно видихніть.
Продовжуйте дихати глибоко, поки не віднайдете почуття спокою.
2. Прогресуюча релаксація м’язів. Прогресуюча релаксація м’язів – це прекрасний спосіб зняти стрес. Релаксація досягається шляхом напруги й подальшого розслаблення різних груп м’язів тіла.
Обличчя – попросіть дитину наморщити ніс і лоб, ніби вона нюхає щось неприємне, а потім розслабити м’язи обличчя. Повторити три рази.
Щелепи – попросіть дитину щільно стиснути щелепи, ніби вона собака, який висить на кістці, а потім відпустити уявну кістку й повністю розімкнути щелепи. Повторити три рази.
Руки та плечі – попросіть дитину витягнути руки перед собою, потім підняти їх над головою й потягнутись якомога вище. Після цього нехай дитина опустить вниз і розслабить руки. Повторити три рази.
Кисті рук – нехай дитина уявить, ніби вона щосили стискає апельсин однією рукою, а потім кидає його на підлогу і розслабляє кисть і руку. Повторити три рази, а потім виконати вправу іншою рукою.
Живіт – нехай дитина ляже на спину і всього на мить максимально напружить м’язи живота. Потім нехай розслабить живіт. Повторити три рази, а потім виконати цю ж вправу стоячи.
Ноги й ступні – попросіть дитину стоячи втиснути пальці ніг у підлогу, ніби вона проробляє це з піском на пляжі. Нехай почергово вдавлює кожний палець у підлогу й розставить їх настільки, щоб відчувати напругу в ногах, а потім розслабиться. Повторити три рази.
Виконуючи ці вправи, попросіть дитину спостерігати, як добре почувається тіло, коли вона розслабляє кожну його частину. Мета виконання цих вправ полягає в тому, щоб досягти повного розслаблення м’язів тіла.
3. Фізичні вправи.Фізичні вправи – це дієвий вид відпочинку. Ходьба, біг, плавання й активні ігри – це ті види вправ, які подобаються дітям. Однак не забувайте займатись під музику. Є багато прекрасних CD і DVD із вправами для будь-яких вікових категорій.
4. Візуалізація. Візуалізація також відома як метод візуально керованих образів. Ця техніка використовує уяву, щоб уповільнити мозкову діяльність і позбутись негативних думок і тривоги. Цей метод особливо ефективний після виконання прогресуючої релаксації м’язів і дозволяє спочатку розслабити м’язи, а потім заспокоїти розум. Уявлення за допомогою сили образного мислення прекрасного, спокійного місця – це один з видів візуалізації для зниження рівня стресу, доступний майже кожній дитині. Також може бути корисна колірна візуалізація, їй легко навчити дитину.
Попросіть дитину відтворити в уяві улюблений колір, який примушує її відчувати себе спокійно й безпечно.
Нехай дитина продовжує візуалізувати, доки не наповниться цим особливим розслаблюючим кольором.
Нехай вона уявить, що «вдихає» цей колір у себе й поширює його по всьому тілу разом з видихом.
Замість кольору можна використовувати заспокійливий звук, особливий аромат або відчуття тепла чи світла.
5. Сміх. Сміх – це чудовий спосіб зняти стрес і допомогти організму розслабитись. Ось кілька способів змусити дитину сміятись:
розповідайте анекдоти;
дивіться смішні мультфільми.
6. Розтяжка. Розтяжка знімає накопичене напруження у м’язах. Навчіть дитину обережно розтягувати кожну групу м’язів і відчувати при цьому, як вони поступово розслабляються.
7. Музика. Прослуховування заспокійливої музики може допомогти дитині зосередитись. Навіть дуже маленькі діти можуть насолоджуватись класичною музикою, яка сприяє релаксації.
8. Медитативні техніки. Медитативні техніки – йога, наприклад, – розслабляють і розум, і тіло. Ось проста техніка, яку ваша дитина може використовувати як в домашніх умовах, так і у школі.
Коли дитина сидить на ліжку вдома чи за партою перед початком уроку, нехай вона покладе руки на коліна й закриє очі.
Наступний крок – повільні й рівномірні вдихи й видихи.
Кожний вдих і видих вважається як один рахунок, дитина повинна рівно дихати, принаймні до п’ятдесяти (у класі нехай спробує дихати до тридцяти).
Коли дитина оволодіє цією технікою, їй необхідно зосередитись і слухати своє дихання. Якщо в неї буде виходити, дитина почне відчувати себе більш спокійною й зосередженою.
Коли вона закінчить рахувати до п’ятдесяти, їй треба зробити дуже глибокий вдих, повільно видихнути й відкрити очі.
9. Обійми. Заохочуйте дитину, коли вона притискає до себе домашнього улюбленця або людину, яку любить. Така взаємодія знижує кров’яний тиск і зменшує кількість гормонів стресу.
10. Напруга пальців ніг. Напруга пальців ніг знімає напругу іншої частини тіла. Цю просту вправу слід повторювати по десять разів в одному підході.
Ляжте на спину й відчуйте пальці ніг.
За допомогою м’язів зігніть всі десять пальців ніг у напрямку обличчя й рахуйте до десяти.
Розслабте пальці й порахуйте до десяти.
Виконуйте вправи разом.
Багато з методів у цьому списку ефективні для людей будь-якого віку. Не соромтесь змінювати кожний з методів, щоби зробити їх придатними для віку вашої дитини, не втрачайте можливості брати участь самі. Зниження рівня напруги й релаксація батьків позитивно впливають на дитину.
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ООП
на випадок надзвичайних ситуацій
Сьогодні наша держава перебуває у складній ситуації. Наша безпека та життя знаходяться у небезпеці. Емоційна напруга зростає. Психічний стан кожного на критичній межі. Важко оволодіти емоціями. Це те, що сьогодні переживає кожен українець. Наразі усі заклади освіти перейшли на дистанційну форму навчання або на передчасні весняні канікули. Частина батьків також тимчасово на дистанційній формі роботи, інші продовжують працювати. Проблема перебування дітей під наглядом стала для усіх уже, практично, звичною, за умов карантину. Проте, за умов Надзвичайної ситуації, а тим більше Воєнного стану дана ситуація ускладнилась.
Особливу увагу варто приділити батькам дітей з особливими освітніми потребами та дітей з інвалідністю. Адже це та категорія дітей, які незалежно від свого віку не в змозі повноцінно зрозуміти та усвідомити усю складність ситуації. Це ті діти, які потребують цілодобового нагляду та/або допомоги і підтримки, не лише моральної, а й фізичної. Зазвичай, батьки таких дітей є досить сильними духом та витривалими. Проте впровадження Воєнного стану в державі значно переламала звичне життя кожного.
Рекомендації батькам дітей з ООП:
- ваші діти, можливо, і не розуміють усієї складності ситуації, але вони краще за інших відчувають вас та ваш емоційний стан, тому намагайтесь свою напругу не усі «зривати» на них та не проявляти власні страхи та панічні атаки;
- на даний час ви змушені більше часу проводити в обмеженому просторі разом зі своїми дітьми, це також значно перенапружує, тому намагайтеся виконувати звичні справи вихідного дня, залучайте до виконання таких справ своїх дітей (у межах їх можливостей);
- обов’язково приділяйте певний час для спільних ігор з вашими дітьми, під час таких ігор щиро радійте та посміхайтесь, щоб ваші діти відчували те, що вони не є зайвими для вас зараз;
- дотримуйтесь звичного режиму дня відповідно до того, який є у ваших дітей в дошкільному закладі, школі чи щоденному житті: ранковий туалет, сніданок, ранкова зарядка, час для навчання, виконання розвиткових вправ та завдань, обід, денний відпочинок, прогулянка, вечірні розвантажувальні вправи та ігри, вечеря, нічний сон;
- обов’язково обіймайте своїх дітей, нехай вони відчувають тепло ваших обіймів, для них це найважливіше і є найбільшим захистом від усього!
Пам’ятайте! Саме ви – батьки (або законні опікуни) є цілим світом для своїх особливих дітей! І саме від вас залежить їх успіх, благоустрій та емоційний стан! На вас полягає велика відповідальність за захист, допомогу та підтримку ваших дітей, адже самостійно цього зробити вони не зможуть.
Як діяти у бомбосховищах перебуваючи з дітьми з аутизмом ! Але ці поради стануть в нагоді і нормотиповим дітям, якщо вони занадто гостро реагують на звуки сирен, вибухів або просто відчувають сильний страх.
❗Створити відносно комфортний простір для дитини. Відгородити окреме місце картоном, подушкою, одягом, створивши халабуду, де дитина буде мати змогу бути трішки насамоті.
Можна зробити кокон з великої подушки чи одягу.
❗Якщо є потреба, то пояснити оточенню особливості дитини. І що Вам може бути необхідна допомога.
Якщо в дитини наявні гіпер/гіпочутливості сенсорних сфер, то найактуальніше підтримувати їх❗
Впливати на слухову сферу⤵️
👂 Навушники, беруші, шапка, пов’язка на голову, все що може зменшити кількість звуку.
👂Улюблена музика, якщо є зв’язок.
👂 Співати пісні, які любить дитина.
👂Розповідати ті пісні, казки, вірші, які дитина ехолалить. Підтримувати ехолалії.
👂Старатися говорити спокійно, тихо, з рівним темпом мовлення.
🙌 Впливати на тактильну сферу⤵️
🙌 Масажі, міцні обнімання, стискання всієї дитини або частин, якої потребує найбільше,
🙌 Тактильні ігри,
🙌 Малювання букв чи цифр на тілі, якщо це є спецінтересом дитини і відгадування їх.
🙌 Прижимання подушками чи ковдрою. Якщо нічого немає, то можна, щоб дитину ззаду і спереду обійняли 2 людини і стиснули.
🙌 Ігри з пластиліном, піском.
🙌 Ігри з маленькими іграшками, предметами чи просто камінцями.
🙌 Ігри з лизунами.
🙌 Можна насипати наявну крупу, макарони, камінці у шкарпетки та гратися сенсорною іграшкою.
Вестибулярна сфера⤵️
🤸 Покачування та заколихування, які потребує дитина.
🤸 Посадити на коліна та покачувати, з-за потреби співати улюблені пісні, підтримувати ехолалії.
🤸 Якщо дитина старша, можна запропонувати перевалюватися з ноги на ногу вправо/вліво і покачувати себе так.
🤸Крутитися навколо своєї осі.
🤸 Крутити та почувати головою.
🦵💪Пропріоцеативна сфера.
💪🦵Рухатися, присідати, стрибати, якщо є необхідність.
🦵💪Стоячи на ногах трусити тілом, можна окремо трусти ногами та руками.
🦵💪Збивати предмети, бутилку наче грати у боулінг.
💪🦵Якщо дитина рухається, ходить зі сторони в сторону не перешкоджати.
🦵💪 Показувати рухи, щоб дитина повторила їх, якщо їй цікаво.
🦵💪 Кидати маленькі камінці чи предмети в наявну посудину.
👁Зорова сфера⤵️
👁Дивитися на таймер, як ідуть цифри.
👁Пазли, книги, картки домена, якщо є.
👁Якщо дитина махає руками або предметами перед очима не забороняти.
👁 Якщо дитину втомлює велика кількість людей, то повернути до стіни або відгородити, зробивши халабуду за допомогою одягу, простині, полотенця чи інших речей.
👃Нюхова сфера
👃Якщо наявна чутливість, то взяти ефірні олії, щоб дитина не відчувала неприємні запахи.
👃Якщо дитина нюхає підмишки і ховається під руку для самозаспокоєння не перешкоджати цьому.
👅Смакова сфера.
👅 Старатися кормити хоча би по наближеному до режиму графіку.
👅 Стабільно давати пити.
👅 Давати тверді продукти, щоб дитина жувала, якщо її це заспокоює.
👅 Дати дозволений предмет, тканину, щоб дитина могла смоктати, лизати чи гризти.
❗Якщо є потреба у поясненні ситуації для дитини, то можна намалювати на листку чітко поетапно та зрозуміло, що відбувається.
❗Попереджати максимально доступно лише те, що потрібно робити.
❗Старатися батькам зберігати спокій та також робити для себе розвантажувальні вправи, медитації.
